| Antradienis, 19 Rugpjūčio 2008 Metai | 06:40 | | | Не смій мене любити більше мене | | Вона стояла посеред кімнати, тиха ,задумана і велична. Єдина рука безпомічно повисла вздовж тіла. Печаль шаллю огорнула її плечі, а в душу немовби хто накидав каміння. На ліжку спали, посапуючи. діти. Сон був рівним і спокійним. Вони не знали, що сьогодні стали напівсиротами. їх батько покину напризволяще сім"ю і поїхав в далекі краї за кращим життям.
| | |
| Penktadienis, 15 Rugpjūčio 2008 Metai |
07:11 | | | | | Переглядаючи коментарі до віршів все більше ловлю себе на тому, що мене читає молодь. Мабуть, це тому, що й інтернетом більш користується саме ця частина населення. Але ж ні, на сайті багато людей мого віку. По крайній мірі, так внесено дані. Хочеться вірити, я всеж таки цікава для свого покоління, хоча лестить звичайно, - що цікава для молоді.
| | |
| Antradienis, 10 Birželio 2008 Metai |
11:02 | | | | | Сьогодні Слава їде на практику. Сум роз"їдає душу. Немов хтось невидимий, але важкий, сів мені на груди і мовчки важким поглядом в"їдається в лице.Господи, допоможи! Думалось, хоч влітку побудемо разом, поспілкуємось. Аж ні, - він хоче попрацювати в липні, щоб у серпні відпочити. А в мене путівка в санаторій на липень. Отже відпочивати він буде теж без нас. Мабуть, це відчуття втрати, коли син дорослішає і йде з дому , знайоме не тільки мені, і все ж. Він для мене той самий хлопчик, тільки високий і з басистим голосом, ба, ні з теноровим. До речі, у мене є його запис з виступу на Студвесні в університеті - спробую розмістити на сайті.
| | |
|